[syndicated profile] slashdot_feed

Posted by BeauHD

Yesterday was the season premiere of the first new Star Trek TV series in 12 years. While the first episode aired on the CBS broadcast network Sunday night, the second episode -- and all the rest to come -- was made available exclusively on the CBS All Access streaming service for $6 a month. Naturally, this upset Trekkies and led many of them to find alternative methods to watch the show. EW reports that Star Trek: Discovery "is on the verge of cracking Pirate Bay's Top 10 most illegally downloaded shows in less than 24 hours." From the report: The Discovery pilot is currently at No. 11 on the list (apparently at No. 15 just a few hours ago), the pilot is up there with the likes of HBO's Game of Thrones, Adult Swim's Rick and Morty and, for some reason, TNT's The Last Ship. The show's second episode is at No. 17, which is a tad surprising as that was the one that wasn't free. Ever since the distribution plan was first announced fans have resisted with some vehemence the idea of paying for "yet another streaming service just to watch a single show" (there's more than one show on All Access, CBS is quick to point out, and then a debate over the relative merits of NCIS and MacGyver repeats ensues).

Read more of this story at Slashdot.

[syndicated profile] shakko_kitsune_feed
Позабытый, удивительной красоты жанр декоративно-прикладного искусства, самые лучшие образцы которого создавались в эпоху ар-деко.

Однако история корабельных панно началась намного раньше и, кстати, продолжается до наших дней. Пробежимся: от прерафаэлита, работавшего на русского царя, и фальшивых часов с "Титаника" до попыток американских военных заказать металлический рояль и упражнений в классическом жанре современного английского скульптора.
Но самая красота, все равно, разумеется -- ар-деко.


'La_Chasse_(The_Hunt)'_by_Jean_Dunand,_1935,_Wolfsonian-FIU_Museum.jpg


***

В июне на Sotheby’s за $1,4 млн было продано панно, которое когда-то украшало интерьер лайнера «Нормандия». Стекло 2х3 метра долгие годы хранилось в собрании миллионера Форбса. Разберемся, почему за такими предметами декоративно-прикладного искусства охотятся коллекционеры.


Все началось в эпоху, когда авиалайнеров еще не существовало, и добраться из Европы в Америку было возможно только на кораблях. Причем дорога отнимала одну-две недели. Во второй половине XIX века пароходы постоянно курсировали между континентами, перевозя грузы и пассажиров. Молодые Северо-американские Соединенные Штаты (САСШ) были страной миллионеров, ну а Европа еще была полна старой аристократии. И все хотели проводить эти недели в комфорте и красоте, в той же роскоши, к которой они привыкли на суше, в своих особняках и отелях.



А поскольку американцы составляли около 80% путешественников, начиная с 1870-х годов убранству кораблей уделялось повышенное внимание. Чтобы пассажиры первого класса чувствовали себя как дома, интерьеры лайнеров подчас создавали те же архитекторы, которые работали и на суше (например, оформители отелей «Ритц»). Сидя в великолепной зале с хрустальной люстрой и стеклянным потолком легко было забыть, что находишься на корабле, – собственно, такого эффекта и добивались оформители интерьеров.



Для украшения парадных помещений приглашали художников, которые создавали панно с океанского лайнера, которые нередко становились «визитной карточкой» судна. Эти панно обязательно фигурировали в рекламной съемке, пусть еще и черно-белой, а их фрагменты печатали на открытках, картах меню и сувенирах. а когда корабли, отслужив десятилетия, шли на слом, элементы декора разбирали, выносили – и продавали музейщикам и частным коллекционерам. Тем более что зачастую именно панели, выполненные в самых разных стилях, техниках и из различных материалов, оказывались самыми ценными произведениями искусства на борту.

Керамика

Член прерафаэлитского течения Arts & Crafts, перевернувшего представления о британском декоративно-прикладном искусстве, Уильям де Морган предпочитал технику керамической плитки. В 1882–1900 годах по контракту с компанией P&O он создал панели для ее 12 новых лайнеров.

Morgan (c) Victoria and Albert Museum, London.jpgde morgan artichoke tile.jpg

Это были корабли, ходившие в основном на Ближний Восток, поэтому любовь художника к растительным мотивам в иранском и турецком стилях оказалась вполне уместной.

Слава де Моргана как оформителя была столь велика, что его даже пригласили поработать над украшением яхты «Ливадия», которая строилась для императора Александра II. Увы, «русские» работы художника не сохранились, а вот керамические панели с британских кораблей можно увидеть в экспозиции Музея Виктории и Альберта.

Интерьер яхты "Ливадия" с плитками де Моргана.
Livadia. drawing room with de Morgan tiles.jpg

Дерево

Одним из тиражируемых символов «Титаника» стала резная панель с часами, украшавшая знаменитую Большую лестницу корабля. Ее уменьшенные копии даже продают в качестве сувениров.

Titanic (3d reconstruction).jpg

Эта панель получила прозвище «Часы с Титаника», хотя полное название композиции звучит как «Честь и Слава, венчающие Время».

На панели размером больше человеческого роста были изображены две аллегорические крылатые фигуры.

Titanic (3d reconstruction) 2.jpg

Впрочем, неизвестно, существовали ли эти часы в реальности, – популярность они получили благодаря фильму Кэмерона.

Дело в том, что фотографий Большой лестницы «Титаника» не сохранилось, и декорация была создана на основе интерьера его брата-близнеца, корабля «Олимпик»: только цвет поменяли с белого на натуральный древесный.

Olympic3.jpg

Часы с «Олимпика» дожили до наших дней, поскольку этот корабль благополучно прослужил до 1935 года, когда был разобран.
Они хранятся в Городском морском музее Саутгемптона.

Press View For The Opening Of The SeaCity Museum.jpg

Интерьеры «Титаника» и «Олимпика» – великолепный пример избыточного и пышного стиля боз-ар (beaux-arts), который в то время существовал параллельно с лаконичным ар-нуво. В декоративном стиле боз-ар будет оформлено еще большое количество кораблей. Однако самыми знаменитыми станут лайнеры, принадлежавшие следующей эпохе – ар-деко.

Стекло

Самые прославленные панно ар-деко – это, пожалуй, произведения швейцарца Жан-Теодора Дюпа, который украшал лайнеры французских компаний.
Он предпочитал редкую технику «эгломизе» – роспись на обороте стекла с использованием позолоты и других металлов.

metropolitan4.jpg

В 1932 году была спущена на воду «Нормандия», над украшением которой работало так много французских художников и декораторов, что она стала своего рода передвижной Всемирной выставкой достижений французского искусства. Дюпа выполнил стеклянные панели для Большого салона «Нормандии», и этот зал, мерцавший золотом и серебром, производил такое ошеломляющее впечатление, что его сравнивали с «Зеркальной галереей» Версаля.

normandie7.jpg


le-grand-salon-onboard-ss-normandie-d85jr9.jpg
SS Ile de France.jpg

metropolitan2.jpg

Панно, на создание которых пошло около сотни отдельных стеклянных панелей, были посвящены морским сюжетам из античной мифологии.

Эскиз одного из панно
hdm_dupas_char.jpg

Когда в 1942 году корабль загорелся из-за небрежности сварщика, судно пришлось разобрать.

Панели были демонтированы.
«Триумф Посейдона» («История навигации») ныне экспонируется в Метрополитен-музее. «Рождение Афродиты» из коллекции Форбса в июне этого года было продано на Sotheby’s.

metropolitan.jpg
Sotheby's - Dupas.jpg

А «Колесница Фетиды» была разобрана на отдельные стеклянные листы, которые ушли на Sotheby’s в марте по $6–10 тыс. за штуку.  Та же несчастная судьба постигла «Похищение Европы»: цена одного из листов в декабре 2016 года на Christie’s составила $12,5 тыс.

Отдельные стеклянные листы, проданные на аукционах поштучно.
fetida1.jpg382N09650_96TXV.jpg
381N09650_96TXT.jpg373N09650_98DM6.jpg
А вот так они экспонировались в интерьере предыдущего владельца. Собрали, как могли: оставшиеся части композиции неведомо где.
curving-glass-installation-0.jpg

Лак

Другой известный мастер, работавший над украшением «Нормандии», – Жан Дюнан. Этот художник предпочитал совершенно иную технику, также крайне редкую – лаковые панели по технологии японского мастера Сейзо Сугавара.

MuMa Le Havre 2.jpg

wolfsonian.jpgwolfsonian2.jpg


Для ар-деко вообще очень типичны ориентация на искусство Японии, его лаконичность и при этом яркость, и заимствование азиатских техник и материалов. Панно с океанского лайнера Дюнана «Колесница Авроры» можно было увидеть в том же Большом салоне «Нормандии» (ныне в Музее Карнеги).

209f7320117e1a3c5464fa3c4f583410.jpg
normandie5.jpg
6931174486_2ca60b1be0_b.jpg
9394529152_01419cde86_b.jpg
9391784803_576b4d858a_b.jpg

Украшал Дюнан и другие помещения лайнера.

IileDeFranceTeaRoom.jpg
normandie3.jpg
normandie2.jpg
normandie1.jpg
normandie.jpg
normandie (2).jpg
Fumoir_de_la_1ere_classe_a_bord_du_paquebot_Normandie_auteru_Byron_Company_c_French_Lines.jpg
По черно-белым снимкам интерьеров не видно, а представьте, как это все сияло, глядя на эти фото с аукционов.
MuMa Le Havre 3.jpg

Цены на его панно с океанского лайнера составляют обычно £30–50 тыс. – правда, не все они имеют «океанское» происхождение, некоторые -- просто интерьерные вещи, сухопутные (ширмы, например).

MuMa Le Havre.jpg
MuMa Le Havre 4.jpg
sotheby singes.jpg
sotheby CHEVAUX CARACOLANT.jpg
normandie.jpg

Одну из работ Дюнана можно увидеть и в Москве: уменьшенное авторское повторение одного из панно «Мужские игры и удовольствия», украшавшее сигарный салон 1-го класса «Нормандии», находится в коллекции частного Музея Ар Деко.

zapros high res v musee!!! Moscow - Dunan.jpg

Его произведения имеются также в американских и французских музеях. А несколько панелей вновь используются по прямому назначению – их установили в ресторане «Нормандия» на борту круизного лайнера Celebrity Summit, спущенного на воду в 2001 году.

summitdining.jpg8f85d38b05a84a730f99d66062a75dd2.jpg
flickr.jpg

Масло

Трудились над украшением лайнеров и художники-живописцы. В 1935 году сестры Дорис и Анна Цинкайзен были приглашены для росписи интерьеров «Королевы Мэри». Позже они работали и на «Королеве Елизавете». Особенно известен интерьер ресторана «Веранда-Гриль» на первом из этих кораблей – в 1936 году его стену Дорис украсила росписью на тему цирка и театра.

t4.1188x0.jpgRMS_Queen_Mary_Observation_Lounge. Photo by Colin Rose, Flickr.jpg
Queen Mary + Observation Bar + courtesy SSMaritime.com.jpgt1.1188x0.jpg
Entertainment by Doris Zinkeisen - Queen Mary.jpg
gallery_picture-f1a5e833-9ac2-48e5-8237-ee100ee9d21e.jpg
IMG_9629-1024x682.jpg

Журнал Fortune заказал знаменитому фотографу Madame Yevonde цикл фотографий об этом процессе, что, конечно, способствовало продвижению нового лайнера.

Doris Zinkeisen painting on the Queen Mary, 1936 (photo by Madame Yevonde).jpg
Doris Zinkeisen in her London studio at work on one of her paintings for the grill.jpg

Среди росписей Анны – «Четыре времени года» для бального зала.

Известностью пользовалась и «Мадонна Атлантики», которую создал для корабля живописец  Кеннет Шусмит.

Kenneth Shoesmith painting the Madonna of the Atlantic.jpg

Богоматерь изображена, кажется, на фоне компаса, и вообще наполнена символикой.

Madonna of the Atlantic.JPG

Из лайнеров эпохи ар-деко «Королеве Мэри», пожалуй, повезло больше всего. Она ходила в плавание до 1967 года, а ныне стоит на вечном приколе в Лонг-Бич, Калифорния, и служит отелем. Посетить судно и увидеть эту, а также другие росписи сегодня может каждый.

2010_tcp_qm_observationbar_people.jpg

Металл

«Золотой век» океанских лайнеров, начавшись в конце XIX столетия, завершился со Второй мировой войной. Тогда же пришел конец и стилю ар-деко. Наступил истинный «железный век». Межатлантические самолеты становились все быстрее и комфортабельнее, пароходов становилось меньше – и кажется символичным, что многие украшавшие их панно теперь изготавливали из металла.

Лайнер «Соединенные Штаты», спущенный на воду в 1952 году, специально был построен так, чтобы в случае войны его с легкостью можно было переоборудовать из туристического судна в госпиталь или транспорт для перевозки солдат. Поэтому за дизайном следили военные – использовать легковоспламеняющиеся материалы, например дерево, было запрещено. Говорят, «аллергия на древесину» у создателей лайнера была так велика, что они даже компанию Steinway пытались заставить изготовить алюминиевый рояль, правда безуспешно. Декоративное панно с океанского лайнера тоже было металлическим – из девяти алюминиевых пластин.

«Течения» с изображением атлантики, работа художника раймонда Джона Венделла, хранится в Национальном музее американской истории. Сам же корабль с 1969 года – на вечном приколе, хотя ведутся разговоры о его ремонте и отправке в новые вояжи.

The Currents.jpg

Когда в XXI веке компания Cunard Line (та самая, что водит лайнеры через Атлантику с 1840 года) решила построить новый флагман, на его оформление вновь пошел металл.

Круизный лайнер «Королева Мэри-2», названный в честь корабля эпохи ар-деко, был спущен на воду в 2003 году. Его стены в обилии покрыты панно с океанского лайнера в стилистике ар-деко.

large-art-deco-panels-decorate-the-hallway-on-deck-3-queen-mary-2-c56r5y.jpgbas-relief-of-summer-in-the-corridor-leading-to-the-grand-lobby-on-c56pde.jpg
bas-relief-of-spring-in-the-corridor-leading-to-the-grand-lobby-on-c56r8b.jpgpassengers-walking-down-the-main-hallway-queen-mary-2-ocean-liner-acdrj0.jpgpainting-of-aurora-borealis-in-the-corridor-leading-to-the-grand-lobby-c56ry3.jpgqueen Mary 2.jpg

А интерьер ресторана украшает гигантский корабль – рельеф известного британского скульптора Джона Маккенны, визитная кароточка корабля.

the-grand-lobby-on-deck-2-3-on-the-queen-mary-2-C56W6N.jpg
Queen_Mary_2_bronze_sculpture_by_John_McKenna.jpg

Он же в 2007 году создал похожее панно для следующего судна компании – «Королева Виктория».
Кто знает, сколько они прослужат и какова будет стоимость панно с этого океанского лайнера на аукционах лет через сто?

QV_sculpture_on_board_copy.JPGqueen victoria preview.jpeg

Выставки, посвященные океанским лайнерам:
minsk007: (Default)
[personal profile] minsk007
Мало кто знает, но белорусская гордость - завод МАЗ - впервые построили нацисты. В 1942 году фирма "Даймлер-Бенц" пинками согнала на строительство своих ремонтных мастерских тысячи местных. Построенный завод Gross-K-Werk был одним из крупнейших в Восточной Европе и трудилось на нём на благо Рейха не менее 5 тысяч белорусских стахановцев.
После освобождения Минска завод Даймлера и стал тем самым МАЗом.

Где-нибудь в глуши Шварцвальда должно быть сидит немецкий ватник и старательно набирает текст: "Бульбашен! Вы должно быть благодарно Рейху за МАЗ! Даймлер вам его построить! Если вы не любить немецкая нацизм, то снесите МАЗ! Будьте честно! Начать от изначала!".

Трубадуры империи.

Sep. 26th, 2017 06:00 am
[syndicated profile] peaceinukraine_feed

Posted by grzegorz_b

Для розуміння "що таке кацап з літературної точки зору" треба прочитати цю книгу.
Чому це важливо? Тому що книга розповідає не лише про русліт але й допомагає розпізнавати пропогандистські штуки в мистецтві.

Книга є в вигляді для читалок fb2.zip та у вордівському документі (doc), трохи російською є тут

Originally posted by mysliwiec at Трубадуры империи.
( Тех, кто не владеет украинским, к сожалению ссылками порадовать не могу. Книга на русский не переведена.-              И  в обозримом будущем / учитывая содержание книги / , ждать  появления  этой книги на русском языке  не стоит).

"Крок за кроком, етап за етапом (Пушкін, Лермонтов, Толстой, Тургенєв, В.Шкловскій, Д.Ліхачов, Солженіцин, В.Распутін, - аж до сучасного “античеченського дискурсу”!) Е.Томпсон відстежує, як Російська імперія творила свій образ у слові. Образ, у який сама повірила – і переконала в його правдивості інших. Зокрема й ті, підкорені нею народи, які самі в цьому образі начисто “зникали”, позбавлялися свого власного голосу, права, як каже Е.Томпсон, «розповісти свою власну історію»".
«Постколоніальні дослідження» – одна з наймодніших тем у гуманітаристиці, причому вже не перший рік. Чому на території колишньої Російської імперії ця тема не стала не тільки провідною, але й скільки-небудь помітною?
Такі дослідження розвинулися на ґрунті свободи слова, що має місце у так званому західному світі вже багато поколінь. Іноді вона веде до відчуття політичного простору за допомогою самокритики, а іноді засмічує простір дискурсу «частковими правдами» й маніпуляцією. Постколоніальні дослідження – це частина самокритики.


Московська держава, а потім Російська імперія та Радянський Союз успадкували від монголів неймовірну прихильність до приховування політичної й інтелектуальної інформації. Росія звикла засекречувати все – не тільки економічні та мілітарні дані, але й розвиток гуманітаристики й мислення у світі. Тому ті міркування про метрополії та периферії, що вже стали частиною повсякденного інтелектуального дискурсу на Заході, в Росії здаються бентежними новаціями. Про те, що кілька десятків років тому з’явилася нова галузь гуманітаристики, росіяни навіть не знали, оскільки їхні правителі вважали, що введення термінології постколоніалізму в університети може зашкодити пануванню Москви над різними суб’єктами Російської Федерації. ....                                                                                                                  Імперські нації зазвичай не визнають законність захисного націоналізму й представляють його як злочин або беззаконня. Отже, росіяни не розуміють, що цілком нормально впроваджувати в Україні закони, наприклад, на користь української мови, літератури, культури тощо. Вони вважають це дискримінацією. ....                                                                         Колоніальні імперії в культурному аспекті мають певний шарм, якому важко протистояти. Велика Британія, Франція, Росія, Іспанія, Австрія – найяскравіші (й по-своєму привабливі) сторінки їхньої історії пов’язані саме з імперським духом. Яким чином сьогодні сприймати їхню культурну спадщину, вона ж замішана на рабській праці, крові й придушенні «інородців»?


– На жаль, багато в історії людства влаштоване таким чином. Тож ми маємо прагнути показати любителям імперій їхнє зло, а не тільки їхню красу, а самі дивитися на імперії як на суміш краси та варварства. Імперії привабливі й водночас руйнівні. Але треба пам’ятати про рівні цієї руйнівності. Британська та Французька імперії руйнували, та вони ж і будували. Сучасна Індія запозичувала у своїх завойовників політичну систему (демократію) й інші суспільні інститути. Росія тільки руйнувала, вона не внесла в поневолені країни Європи жодної корисної установи, жодної цивілізованої інституції, нічого позитивного чи такого, що б розвивало ці країни – тільки страх перед «владою» й державою, відсутність особистої свободи, атомізацію суспільства, постійну брехню в ЗМІ. Росія дотепер нічого не продукує, окрім сировини та зброї. Вона блокувала розвиток тих європейських і азійських народів, які мали нещастя потрапити до її рук. Окрім монголів, у світі ніколи не існувала імперія такого рівня руйнації.


Коли я дивлюся на палаци Петербурга (зведені на польські, литовські й українські кошти, як зазначив Адам Міцкевич у 1830-х роках), на наукові інститути Москви (побудовані, між іншим, за гроші неросійських радянських республік), я бачу тільки вигоди для росіян, але нічого позитивного для неросійських республік, не говорячи вже про людство – й тому захоплення значно менше. Я також думаю про нездатність росіян подивитися на свою країну з погляду тих країн, які росіяни зруйнували. Я думаю про лицемірство російських правлячих класів, про їхню нездатність до шляхетності, до великодушності, про їхню примітивну територіальну клептоманію – і моє захоплення слабшає.


Як відокремити у великому художникові носія імперського духу від генія, який завжди сучасний? Лєрмонтов усмиряв горців, Достоєвскій мріяв про «протоки», Булгаков знущався з хохлів. Чи може українець любити Булгакова (як, наприклад, у Ізраїлі дотепер табу на Ваґнера)?


– Це особистий вибір. Українців цілком можна зрозуміти, якщо вони не захочуть друкувати й перекладати Булгакова. Вони мають право не насолоджуватися автором, який, попри свій талант, ображає їхню національну ідентичність. Але українці, якщо захочуть, можуть насолоджуватися Булгаковим, а чеченці – Лєрмонтовим, хоча обидва письменники ставилися до України й Кавказу як до колоній. Те саме Достоєвскій: він ненавидів західне християнство (яке жорстоко переслідувалося в Російській імперії), в його романах міркування про Росію нагадують міркування Гітлера про Третій Рейх, а його наклепи на західне християнство не гірші за вихватки комуністів. Те, що він створив карикатури на неросіян і лихословив про Європу, не зашкодило деяким західним читачам (разом зі мною) в чомусь захоплюватися його творами. Неуцтво чи зловтіха письменників є застереженням, що не можна ставитися до літературних творів – навіть якщо вони геніальні – як до абсолютної правди й плутати їх із релігійними текстами, наприклад, із Біблією чи текстами отців християнської церкви (на жаль, деякі дослідники це роблять стосовно Достоєвского). Навіть геніальні романи містять у собі всі забобони недосконалості.....                                                                                                                                                   Які перспективи культурного діалогу нинішніх представників колишньої метрополії та колишньої колонії?


– Велика Британія та Франція прагнуть вести діалог зі своїми колишніми колоніями. Їм це вдається, бо вони погодилися «допустити до інтелектуальної бесіди» представників колишніх колоній, і конструюють історію, враховуючи їхні голоси. Росії з її істориками далеко до такого розуміння. Російські інтелектуали (певна річ, винятки є) дотепер не розуміють, у чому полягає експлуатація, – вони всі згадують спорудження шкіл, першість, скажімо, узбеків, у вступі до московських вишів в часи СРСР або статистику, вказуючи, що Москва витрачала більше грошей на якусь периферію, ніж отримувала від неї податків. Іноді колишні західні метрополії прагнуть винагородити колишні колонії за їхню залежність за допомогою вигідних для них економічних угод і безпосередньої економічної підтримки. Про це не може бути й мови в сучасній Росії, яка, навпаки, прагне «покарати» колишні колонії за те, що вони від Росії відірвалися. Крім того, в російських урядових і «патріотичних» колах спостерігається величезне й відкрите презирство до слабких – до скорених, до меншин, до маленьких або середніх народів. Досить почитати російський сайт www.inosmi.ru, щоб познайомитися з жахливим (і заохочуваним властями) рівнем суспільної свідомості в цій галузі. Деякі мої статті з американських газет з’явилися там у перекладі – про рівень коментарів неможливо говорити (тепер вони вичищені, але спочатку був грубий мат), причому в перекладах були підробки: з однієї статті зникло ключове речення про те, що довготривала мета Росії – посварити США та Європейський Союз. Часті напади на неросіян на вулицях Москви, що закінчуються іноді вбивствами, теж свідчать, що в деяких аспектах суспільного життя російські громадяни знаходяться на досить примітивному рівні. Всередині російської самосвідомості я бачу культ насильства й віру, що за допомогою насильства можна все зробити. Пам’ятаєте, як Сталін питав, скільки у Папи Римського дивізій? Нічого не змінилося в цій царині, росіяни далі рахують дивізії, замість узятися за побудову стабільного й вільного життя для росіян і неросіян у Російській Федерації. За таких обставин у Росії не може йтися про відчуття історичної провини стосовно колоній. Звичайно, говорити про грошову винагороду за експлуатацію – це утопія, та хотілося б віднайти хоча би маленькі зміни в російській самосвідомості. В Польщі, я думаю, ці зміни вже сталися, й значна частина інтелектуалів розуміють, що поляки намагалися полонізувати українців у часи Другої польської республіки й раніше, коли було ясно, що Україна має свою власну ідентичність. Я читала кілька наукових робіт на цю тему, написаних сучасними поляками, в яких відстоюються українські інтереси. В сучасній Росії це було б немислимо. Отже, треба дочекатися, коли певна кількість російських інтелектуалів визнають, що Україна не периферія, а окрема нація й ідентичність. Тим часом треба робити все можливе, щоб популяризувати українську позицію в Росії за допомогою друкованого слова, гуманітаристики й університету.......                                                                                                                                                             У чому, на вашу думку, причина неадекватної агресивності сьогоднішньої Росії – політиків, журналістів, інтелектуалів (!) – стосовно України як такої, незалежно від приводу?


– Після втрати багатьох колоній в 1989–1991 роках Росія хоче повернути їх назад. Причому Україна – це особливий тип колонії. Її можна порівняти зі стародавньою Грецією по відношенню до Римської імперії. Грецію римляни підкорили, та вони також у неї вчилися, бо культура Греції за рівнем була значно вищою за культуру ранніх римлян. Тому саме Україну росіяни б дуже хотіли повернути назад, зробити з неї периферію Москви й назавжди знищити прагнення до незалежності. Як окрема нація й держава Україна викликає в росіян почуття неповноцінності та неспокій, що проявляються як агресивність. Упродовж багатьох сторіч Росія була клептократією – вона «крала» території інших націй і розвивалася завдяки цим крадіжкам. Росія ніколи не існувала як мирна держава. Вона сформувалася як країна, що постійно веде якусь війну. Здається, що без завоювання й підкорення, а якщо це неможливо, приниження неросіян, російські правлячі класи просто не вміють існувати й провадити політику.


Як ви ставитеся до практики «позитивної дискримінації» в культурно-мовній політиці колишніх колоній? Якщо вона припустима, то чи має бути чесно декларована як така?


– Це неминуче та нормально. Українці мають право віддавати перевагу своїй мові, історії, ідентичності, перш ніж дати можливість колишнім колонізаторам поширювати їхню ідентичність. У Америці ми це робили стосовно деяких (не всіх, на жаль) меншин: ті, кого дискримінували в минулому, отримували право бути першими в черзі. Це називалося affirmative action. Як тимчасовий засіб такі дії цілком виправдані. Звичайно, коли держава зміцніє, через покоління чи два, цього типу позитивна дискримінація має припинитися.


Є місця, особливо дорогі колишнім колонізаторам: для росіян – це стародавній Київ, із якого вони одержали християнство. Тут треба проявити делікатність і пошану до почуттів колишніх колонізаторів, і не вдаватися до суперечок. Щодо мови та пов’язаних із нею царин – літератури, культури тощо українська має бути бенефіціантом «позитивній дискримінації». В Америці це називається preferential treatment, і ми вживали його, щоб винагородити несправедливості минулого.


Це не означає, що прийнятно вдаватися до насильства чи пропонувати якусь фантастичну версію історії України в міфологічному минулому, бо рано чи пізно вчені її викриють, що, по суті, відбулося з російською міфологією про «єдність» України й Москви в середньовіччі.

http://tyzhden.ua/Publication/2610
 Саму книгу  ---  ЕВА М. ТОМПСОН "
ТРУБАДУРИ ІМПЕРІЇ Російська література і колоніалізм" (Ewa M. THOMPSON IMPERIAL KNOWLEDGE Russian Literature and Colonialism ) - В Україні можно придбати.
Або читати онлайн наприклад тут: http://litopys.org.ua/thompson/tom.htm


השם ייקום דמם

Sep. 26th, 2017 09:32 am
xaxam: (Default)
[personal profile] xaxam

Просто Рэмбо какой-то...

Террорист, вооружённый такой вот пушкой, умудрился застрелить троих "магавников" и тяжело ранить ("множественные пулевые ранения") четвёртого.

Либо стрелявший - суперпрофессионал, либо на КПП был какой-то из ряда вон выходящий бардак.
diejacobsleiter: (Default)
[personal profile] diejacobsleiter

                  ...О чем они кричат?

Что королева, государь, мертва.


Она могла б повременить со смертью...
В
от только было б время – "временить".
Из завтра – в завтра, и – в другое завтра
Оно ползет, от дня ко дню, пока
Последний слог истории не смолкнет.
И все "вчера" нам, глупым, освещали
Путь к пыльной смерти. Догорай, огарок.
Жизнь – тень бродячая, актер убогий,
Что весь свой выход пыжится, "играет",
И вот – его не слышно. Это сказка,
Рассказанная идиотом. Шум и ярость,
Не значащие ничего...

Не могу сказать, что мне этот мой перевод кажется удачным; но лучше не получается. Несколько важных вещей.

1. Последняя строка Шекспиром обрублена. Это пауза, прямое выражение "ничего". Переводчики, которым это неважно, и которые лепят тут нормальную пятистопную строчку, должны гореть в аду. Я уже отдал необходимые распоряжения.

2. В последних строках есть образ актера, отыгрывающего свой "час" (= выход) на сцене. Переводчики обращаются с ним очень небрежно, а Ш. дает очень точную характеристику - "
struts" и "frets", т.е. "передвигается неестественной и зажатой походкой" и "волнуется". Это образ неумелого актера, который так и не преодолел сценического страха и не обрел сценической естественности. Т.е. человеческая жизнь сравнивается с плохим актером и его неуклюжей игрой.

3. Вторая строчка монолога (четвертая в цитате) всеми переводчиками (я читал около 5-6) переводится в смысле "потом еще будет время для таких известий" (о смерти), напр.: "тогда бы время было у меня для этой вести"; это грубая ошибка, нарушающая смысл текста. "a time for such a word" означает время не для вести о смерти, а для слова hereafter, "потом, позже".

She should have died hereafter;
There would have been a time for such a word.

Это вообще важное слово для пьесы, оно прозвучало в пророчестве ведьм, с которого все началось: "thou shalt be king hereafter".


Макбет уже не уверен в том, что время для "потом" найдется ("было бы время для такого слова"), что завтра он еще будет жив. Лимит его "потом" исчерпан. Отсюда его мысль переходит к обобщению, к вечному откладыванию на завтра, к картине жизни как переползания от одного завтра к другому, как вечной морковке надежды на будущее, маячащей перед носом осла. И отсюда - к еще более общей картине жизни как призрачной суеты.

Переводы - это, конечно, 
тоже суета. Поэтому слушайте разбор монолога МакКелленом (не раз уже рекомендовал его) и читайте оригинал:


   ...Wherefore was that cry?

The queen, my lord, is dead.

She should have died hereafter;
There would have been a time for such a word.
To-morrow, and to-morrow, and to-morrow,
Creeps in this petty pace from day to day
To the last syllable of recorded time,
And all our yesterdays have lighted fools
The way to dusty death. Out, out, brief candle!
Life's but a walking shadow, a poor player
That struts and frets his hour upon the stage
And then is heard no more: it is a tale
Told by an idiot, full of sound and fury,
Signifying nothing.

Маргаритка.

Sep. 26th, 2017 08:59 am
luden: (Default)
[personal profile] luden
Привет, читатель.

Она была не похожа на всех.
И пчёлы обделяли её своим вниманием.
Это её чрезвычайно раздражало.
И вот она расцвела.

Смотреть )

ЗЫ: Цветоводы! А так ли бедной маргаритке нужны пчёлы?

мантра

Sep. 26th, 2017 08:50 am
risha_cq: (Default)
[personal profile] risha_cq
Я все время повторяю одну мантру
Read more... )

26.09.2017 або про землю

Sep. 26th, 2017 05:05 am
[syndicated profile] vivagor_feed
    Періодично на роботі йдуть «фермерські дні». Тобто, задіян такий напрямок, як винесення земельних паїв в натуру... Про що це свідчить? А про те, що побрехеньки щодо «зубожілого народу» – мають під собою штучну основу і не мають нічого спільного з реальністю. Селяни потроху стають на ноги. Вони підкупляють техніку, опановують технології, топчуть стежку до юристів і кредитних установ... Вони давно морально готові господарювати на власній землі. А за останній час відчутно набралися досвіду в роботі на заможних орендаторів і тепер прагнуть самостійності. Мають право! У них є паї, це їхня законна земля. Їм не треба чекати земельної реформи і продажу, як такого – достатньо винести в натуру наділ, вже відведений їм за законом і починати хазяйнувати на власних гектарах. І вони це роблять. У наших краях це почалося десь з першої половини 2000-х, але активно справа пішла в останні три роки. І навіть війна не завадила цьому процесу. Причому багато хто з цих фермерів не проти прикупити собі ще земельки. Ну або взяти в оренду.
    Але ось яке диво. Більшість моїх знайомих і, що неприємно вражає – в тому числі патріоти, виступають проти продажу землі. Хоча, працювати на ній вони не будуть в будь-якому випадку. Якийсь соціалізм, під маскою патріотизму! Я це розумію, як клінічний совок. Якщо стисло, все зводиться до наступних аргументів.

1. Нас все одно надурять! Ми це вже побачили під час приватизації промисловості у дев’яності!

    Пояснюю. Якщо ви – пожиттєві лохи, якщо ви дасте себе здурити, то безумовно, надурять. Лох – це назавжди. Його дурили, дурять і дуритимуть. І вільний ринок землі тут ні до чого. Якщо у когось така доля: завжди і всюди бути ошуканим і скиглити кожен раз, то це його особиста трагедія, але чому через цього невдаху мусить страждати решта? Тепер щодо конкретного прикладу з приватизації. Складається враження, що люди, які обпіклися на молоці відчайдушно дують на воду. У нас коли стартувала ваучерна приватизація? У 1994. А коли Конституція з’явилася? У 1996. Чи був у нас в 1994 році розвинений біржевий сегмент? Ні! Чи був досвід у людей? Аналогічно. Як закони захищали цих вкладників? А ніяк... Більшість дурнів, виручаючи аферистів, взагалі тупо продала свої ваучери перекупникам за безцінь, через що постраждали розумні і законослухняні. Відтак нічого дивного, що процес набув диких форм і мало кому пощастило. Хіба тим, хто вклався у власні підприємства або такі, що протрималися і працюють дотепер. Більшості, звісно, не пощастило. Але після ваучерної приватизації стартувала звичайна – за гроші. Цей процес триває до сих пір. І ось тепер-то якраз існує ринок. Є цілком привабливі активи. Бажаєте стати акціонерами? Так в чому справа – вперед! Вкладайтеся в акції шахт і заводів, торгуйте на біржах – ніяких проблем. Не бажаєте? Так нічого і воду мутити. А повертаючись до нашого питання з землею, хочу зауважити, що Земельний Кодекс прийнято ще у 2001 році. А за чверть століття нашої державності напрацьований достатній досвід у подібних справах – усі нюанси давно пережовані і знайдено кращі алгоритми. А хто боїться вовка – нехай не йде у ліс.

2. Як можна продавати землю? Це – наша багатство!

    Пояснюю. Поки земля не оцінена і не є предметом торгу, вона не багатство. Це територія, яку нещадно експлуатують, а фактично – «грабують», усі кому не лінь. Її виснажують олійними культурами і геть не дотримуються сівообігу, бо вона – не їхня, тому її – не шкода. Ви так ненавидите свою країну, що вам її не шкода? Далі. Чому можна купляти або продати автомобіль, квартиру, будинок і дачу, а землю – ні? Це особиста справа кожного власника: продавати йому свій пай чи ні. Якщо людина вирішила вкоротити собі віку в зашморгу – вона обов’язково повіситься, попри усю вашу мораль. Але навряд чи всі побіжать вішатися або продавати землю за пляшку шмурдяку. А хто і продасть, так це його особиста справа - мало як склалися життєві обставини. Далі. У всьому світі, крім шести країн, земля є товаром, її купляють і продають і – нічого страшного з ними не відбувається. Усі живуть не гірше за нас. І США з Канадою, і Китай з Японією, і ЄС з Ізраїлем, і Австралія з Південною Америкою. Хтось вважає, їх менш заможними за нас? Крім того, держава сама собі не ворог і здатна запустити механізми анулювання відверто незаконних оборудок. Усі країни, які пройшли через продаж землі, вводили певні умови та обмеження. Наприклад, для іноземців. Це робилося з метою, аби власні громадяни мали привілеї. Далі. У світі не так багато мільярдерів, які палатимуть бажанням вкладатися в Україну. Так, ми привабливий ринок, але надто великий. Тому скуповувати будуть – десятиліттями. І не тільки «купляти», але і «продавати». Ще жодну країну світу не викупили на 100%. І навіть на 50 не купили. Так що – видихайте...

3. Як тільки землю дозволять продавати, її одразу продадуть за безцінь, а іноземці з бандюками – скуплять. А хто не продаватиме – тих залякають або силою відберуть.

    Пояснюю і повторюю, ще раз. Якщо хтось – дурень, у нього видурять навіть останні труси, а не те, що таку ліквідну річ, як землю. І одразу проводжу аналогії: за цією логікою, не можна торгувати ножами, молотками і сокирами, бо люди одне одного повбивають, а це – набагато серйозніший злочин, ніж дурити одне одного. Тільки щось на обрії не видно мораторія на продаж молотків... А ще – не можна всюди розставляти банкомати, бо їх усі негайно пограбують, егеж? І поїзди з автомобілями теж дуже небезпечні для життя. Давайте і їх заборонимо? Абсурд, кажете? Так з землею – абсурд аналогічний. Ось конкретний приклад. Припустимо, власник паю – дід Опанас – віддав свої п’ять гектарів в оренду на сім років Публічному Акціонерному Товариству: «Карабас-Барарбас». Головний акціонер якого – нехай буде колишній злочинець. Ну так скажіть: чому цей злочинець не вбиває діда? Діду адже сім років треба орендну плату платити! Але от не вбиває, чомусь... Тупо платить якусь там орендну плату. І діду Свириду платить. І бабці Мотрі платить... А банкомати, уявіть собі, він не біжить красти. Як це так? А отак. У дідів тих є спадкоємці. Тому вбивати немає сенсу, бо платити се одно доведеться – не старим, так молодим. А всіх – не переб’єш. Це СРСР свого часу землю у людей забирав, а людей мільйонами вбивав, бо «держава» – субстанція абстрактна, а люди – не цінувалися. А теперішні люди – цілком конкретні і досить обізнані. Якщо хтось почне геноцид селян, то завтра у нього вночі запалають трактори з комбайнами або поля з врожаєм, або склади з зерном... Тому тримайте свої дитячі дурниці при собі – не треба їх афішувати на всю Галактику. Ясна річ, злочини, пов’язані із землею, були, є і будуть. З різними варіаціями. Дурнів, насправді, вистачає, від цього – не подітися. Так, рекетири будуть круками налітати, мов радянські комісари, але їм потрібен тільки врожай, на землі вони працювати не будуть, як не буде працювати на вашому заводі грабіжник, який забрав у темному провулку за квартал від домівки вашу зарплату... Але ж це не привід заборонити ходити вулицями і працювати. Це – виключення, а не правило. Вважати, що усі раптом показяться і кинуться різати одне одного, а країну втоплять у крові – маячня. Ці чутки розповсюджують ті антиукраїнські сили, які не хочуть бачити нашу країну замовжною.

    І ось тут настав час сказати дещо від себе. Я саме тому «за» відкритий ринок землі, бо це – логічно і справедливо. Насамперед для тих, хто живе і працює на селі. Адже їм за їхні паї краще отримувати реальну світову плату, а не подачку від монополіста. Як на мене, то двісті доларів за кожен гектар краще ніж тона зерна або три тони соломи за весь пай. А ще – це потужний поштовх до розвитку країни. Пояснюю.
    Свого часу Україну відкрили для інвестицій. Інвестиції – це не запозичення, вони не йдуть у державний борг. Інвестиції – це капіталовкладення в нашу економіку. Адже своїх обігових коштів у нас – обмаль. І ось, іноземний капітал прийшов. У наших краях відкрився завод «Кнауфф». Це німецький капітал. Слідом не забарилися і французи – побудували і запустили завод «Лафарж». З’явилися нові робочі місця, пішли податки на всі рівні: від державного бюджету до місцевого. Кому від того стало гірше? Тепер уявіть, що буде, якщо землю дозволити не просто брати в довгострокову оренду, а купляти. Ви хоч усвідомлюєте, які до нас зайдуть мільярди? Не програє і держава, бо вона з кожної оборудки купівлі-продажу, матиме відсоток. І чим більше договорів, тим більше отримає грошей держава.
    Так чому ви, недалекі і безсоромні, не хочете інвестицій у сільське господарство? А я скажу чому! Бо ви – або дурні, яким засрали мозок, або ті, хто засирає. І вам не потрібен міцний середній клас на селі. І взагалі не потрібна потужна Україна, яка цілком здатна стати аграрною світовою наддержавою, як свого часу РФ мріяла стати енергетичною. І якщо з ворогами України все ясно, то примітивам, які пляшуть під їхню сопілку, я хочу нагадати, що пхати свій ніс у чужі справи – непорядно, а тим більше непорядно вирішувати за інших: як їм жити. У нас не кріпацтво! Вам, міським чистоплюям, на землі се одно не працювати, відтак нехай селяне вирішують свою долю самі. Без ваших істерик. Позиція: «сам не гам і іншому не дам» – це класичне самодурство або шкідництво. Водночас, якщо ви ще не з’їхали з глузду і не повністю продалися політичним злочинцям, знайте – це в тому числі і ваш шанс мати власну землю. Позаяк тіньовий ринок землі давно існує, але пересічних громадян туди не пустять! Нагадую, що згідно закону, сільгоспземлі давно розпайовані і все, на що ви можете розраховувати: город на кілька соток, луки під ОСГ та землю під будинок плюс під гараж. Долю решти земель – вже вирішили або рішатиме сільська громада, для якої ви – з вашими совковими заборонами – споконвічні вороги.
    Мені зараз сумно і огидно. Сумно, бо народ наш і досі не прокинувся, не навчився відрізняти міражі від реальності. І ніякої альтернативи цим солодким міражам не бажає. Він бажає, щоб і далі за нього все вирішувала держава. Тільки це добре, якщо державу очолює порядна команда, а не навпаки. А огидно ж мені, бо Україна – в компанії світових аутсайдерів. Давайте не будемо себе дурити і чесно визнаємо: питання продажу землі – це розмінна монета в політичних іграх, а суть питання там мало кого цікавить. Водночас ми втрачаємо дорогоцінний час. Сучасна ворожа пропаганда і застаріла радянська ідеологія роблять свою чорну справу. Гібридна війна проти нас затіяна тому, що цей формат дозволяє нас перемогти без жодного зайвого пострілу – власними руками. Якщо Україна загине, то виключно через совків. Країну, яку довели до краю і штовхнули у прірву, реформувати буде неможливо. Бажаєте зла Україні? Гальмуйте реформи!
[syndicated profile] marginal_revolution_feed

Posted by Tyler Cowen

I say no, in my latest Bloomberg column.  Here is one bit:

We live in a country where very often the concession stands don’t stop operating during the anthem, nor do fans stop walking through the concourse. We’re fooling ourselves to think that current practices are really showing respect for the nation or its military.

And:

Anthem practices shouldn’t be viewed as sacrosanct, and no one would think the absence of an anthem unpatriotic if expectations were set differently. Professional sports don’t start their competitions with the Pledge of Allegiance, and that is hardly considered an act of treason. Nor do we play the anthem before movies, as is mandatory in India. Furthermore, “The Star-Spangled Banner” wasn’t sanctioned by Congress as our national anthem until 1931. Earlier in the history of baseball, the anthem was played during the seventh-inning stretch. It was only during World War II that the anthem was played regularly at the beginning of each game, rather than for special games alone, such as the World Series.

Might we consider moving back to some of these earlier practices? To play the anthem before the players are present or during a mid-game break, or perhaps to cease the practice altogether?

Finally:

The awkward, hard-to-admit truth is that the American national anthem is a form of right-wing political correctness, designed to embarrass or intimidate those who do not see fit to sing along and pay the demanded respect.

Here is a piece by Cass Sunstein also on the theme of right-wing political correctness.

The post Do we really need to play the Star-Spangled banner so much? appeared first on Marginal REVOLUTION.

patriotic_act: (Default)
[personal profile] patriotic_act
Помимо преподавания риторики в школах есть ещё один способ, один из самых базовых. Подсмотрел его в Японии, где он достиг определённого совершенства. Система состоит из двух компонентов. Первое это - "аниме", как культурный продукт, который дети смотрят с самого маленького возраста, и продолжают смотреть до совершеннолетия, как минимум. Второе это - "сэйю", актеры, которые озвучивают это аниме. В отличие от много где ещё, в Японии эти актёры озвучивания представляют собой отдельную профессию и призвание, и их специально учат говорить на японском языке хорошо. И вот представьте себе, как на мозги каждого подрастающего поколения обрушиваются из телевизора, а теперь и из веб-трансляций, из радио, из рекламы, из видеоигр, мириады хорошо поставленных голосов, идеально говорящих по-японски. Как следствие, дети привыкают к правильной речи, они сразу учатся разговаривать на родном языке правильно. Повторяю, тут два компонента. Недостаточно просто обучить собственных актеров озвучания, нужно будет ещё и постоянно предлагать интересный молодёжи контент. Мы можем, конечно, заимствовать чужой контент, озвучивая его у нас правильными русскими голосами, и в отношении аниме, это, может быть и хорошо, но мы утратим при этом постепенно свою собственную культуру, превратившись в квази-японцев. Поэтому, чтобы научить наш народ говорить, нужно создавать, как собственное "аниме", так и собственных "сэйю", и затем погружать в их поток всё подрастающее поколение.
my_virtual: (Default)
[personal profile] my_virtual
Видела вчера очень красивый яркий зонтик, ну прямо созданный для такого серого дня, как сегодня. Он бы просто светился в толпе!

Но не куплю. У него сектора разноцветные: "Каждый Охотник Желает Знать..." Даже такому пофигисту, как я, уже известно, что определённая немногочисленная, но настырная категория населения присвоила радугу в качестве своего символа. А мне не нужны ошибки в идентификации.

Вот так и становятся гомофобами.
xaxam: (Default)
[personal profile] xaxam

Краткое изложение киноэпопеи Ридли Скотта

Ябдля батюшки царя
Родила богатыря,
Но что-то пошло не так...
Пушкин гениально предвидел всё.

Забавно

Sep. 25th, 2017 09:30 pm
[personal profile] shipreck_s
Новый кризис в России уже начался, при этом власти из последних сил ждут выборов президента, после которых можно будет перестать его сдерживать.

Статейка, конечно, на уровне ОБС, но, по сообщениям с мест, ситуация с весны не улучшилась. С другой стороны, нефть довольно высока уже девять месяцев, что позволило подлатать дырявые фонды. Даже суверенные рейтинги ожили чутка. Тут, правда, следует понимать, что кузьмичам на земле с того не холодно и не жарко - речь идет исключительно о стабильности государственной экономики. С учетом того, что никаких признаков смены вектора внутренней (в том числе экономической) политики нет, частный сектор, вероятнее всего, потихоньку загнется естественным путем, оставшись исключительно в виде афиллированных с местными властями структур или редуцировавшись до уровня парикмахерских. Впрочем, посмотрим.
[syndicated profile] free_beacon_feed

Posted by Charles Russell

Sen. Bernie Sanders (I,. Vt.) said "I speak only for myself" in his opening statement of the CNN debate Monday about wanting to guarantee health care as a right.

"Long-term, in my view—I speak only for myself—this country has got to join the rest of the industrialized world, guarantee health care as a right for all people," Sanders said.

Sen. Amy Klobuchar (D,. Minn.) joined Saneders for the debate against Republican Sens. Lindsey Graham (S.C) and Bill Cassidy (La.), who have co-authored a bill to replace Obamacare.

Sanders is currently spearheading efforts for a single-payer healthcare plan under the name "Medicare for all." The idea of single-payer healthcare has gained traction in the senate with many of his colleagues, including rumored 2020 contenders, joining his push.

Sanders has said he will not join the Democratic Party during his 2018 reelection bid, claiming the Democratic Party model is "obviously not working."

Democratic presidential hopefuls Sens. Cory Booker (N.J.) Kamala Harris (Calif.) and Elizabeth Warren (Mass.) have all signed on to support Sanders’ single-payer bill, in spite of party leaders like Rep. Nancy Pelosi (D., Calif.), Hillary Clinton and Sen. Chuck Schumer (D., N.Y.) expressing opposition to the policy.

Sanders said in the debate Monday and through a tweet that he does not see Medicare-for-all as an extreme idea.

"I don't think Medicare for all is an extreme idea" the tweet read. "Every other major country on Earth guarantees health care as a right."

The Republican National Committee recently released a video highlighting the global failures of a single-payer healthcare system.

The post Sanders: ‘I Speak Only for Myself’ on Wanting to Guarantee Health Care for All appeared first on Washington Free Beacon.

[syndicated profile] free_beacon_feed

Posted by Charles Fain Lehman

The Dallas Cowboys briefly took a knee on Monday night, joined by owner Jerry Jones in a display of solidarity with other protesting football teams.

The Cowboys kneeled before the anthem, but stood while it was sung, the Hill reports.

Jones's joining his team to kneel is particularly noteworthy, as he has been in the recent past a strong critic of the national anthem protest begun by quarterback Colin Kaepernick.

"I just feel so strongly that the act of recognizing the flag is a salute to our country and all of the people that have sacrificed so that we can have the liberties we have," Jones said in 2016. "I feel very strongly that everyone should save that moment for the recognition of the flag in a positive way, so I like the way the Cowboys do it."

Jones even condemned the protest last week, when he told Fox Business's Cheryl Casone that he was against it.

"I do not think the place to express yourself in society is as we recognize the American flag," Jones said. "So that’s not the place to do anything other than honor the flag and everybody that’s given up a little bit for it."

But those comments came before President Donald Trump attacked anthem protests during a speech in Alabama on Friday, calling on team owners to fire players who won't stand. In response, dozens of players followed Kaepernick's lead, kneeling during the anthem. Some teams, like the Pittsburgh Steelers, simply opted not to take the field until the anthem had played.

Jones's joining the protest is of particular significance given his friendliness with the president. He gave some $1 million to Trump's inaugural committee.

The post Dallas Cowboys, Owner Jerry Jones, Kneel Before Anthem appeared first on Washington Free Beacon.

[syndicated profile] free_beacon_feed

Posted by Charles Russell

Senator Susan Collins (R,. Maine) announced Monday evening that she opposes the Graham-Cassidy healthcare bill, effectively sinking the GOP's last repeal and replace effort.

Collins's statement outlines several major concerns with the bill, pointing to projections of cuts to Medicare and the possibility of "weaken[ed] protections for people with pre-existing conditions" as issues that made her a no vote.

The bill, named for authors Sen. Lindsey Graham (R., S.C.) and Sen. Bill Cassidy (R., La.), is meant to repeal and replace Obamacare by transferring most responsibility for healthcare services to the states. Senate Republicans have until September 30 to pass it in their last-ditch effort to overturn Obamacare. However, Graham and Cassidy have struggled to put together the required 50 votes, with Sens. John McCain (R., Ariz.) and Rand Paul (R., Ky.) joining the 48 Democratic senators in opposition.

Collins now joins her colleagues from Arizona and Kentucky, outlining three reasons for her no vote.

"Both proposals make sweeping changes and cuts in the Medicaid program. Expert projections show that more than $1 trillion would be taken out of the Medicaid program between the years 2020 and 2036. This would have a devestating impact to a program that has been on the books for 50 years and provides health care to our most vulnerable citizens, including disabled children and low-income seniors." Collins said.

"Second, both bills open the door for states to weaken protections for people with pre-existing conditions, such as asthma, cancer, heart disease, arthritis, and diabetes," she said. "States could also limit specific categories of benefits for Affordable Care Act policies, such as eliminating coverage for mental health or substance abuse treatment."

The third concern Collins explained was the lack of support for Graham-Cassidy from physicians, insurers, and hospitals. The bill is opposed by, among others, the American Medical Association and state-level Medicaid directors.

"Third, physicians, patient advocates, insurers, and hospitals agree that both versions of this legislation would lead to higher premiums and reduced coverage for tens of millions of Americans," Collins said.

Collins also addressed the most recent version of the bill, which allocated more money to Maine and other states in what some see as a ploy to win reticent votes. She attacked the bill as having a "‘give with one hand, take with the other' distribution model," saying that if "Senators can adjust a funding formula over a weekend to help a single state, they could just as easily adjust that formula in the future to hurt that state."

Collins acknowledged the flaws of Obamacare, and promised that she would continue to work to address the struggles of individuals and businesses.

"The Affordable Care Act has many flaws that need to be addressed," she said.  "The current state of health insurance, where premiums are skyrocketing, choices are limited, and small businesses are struggling, needs fixing. My focus will remain on remedying these problems."

The post Susan Collins a No Vote on Graham-Cassidy Repeal and Replace Plan appeared first on Washington Free Beacon.

Белые кости

Sep. 25th, 2017 09:44 pm
diejacobsleiter: (Default)
[personal profile] diejacobsleiter

Самый простой и общедоступный способ почувствовать себя правым, не утруждая себя настоящей правотой, – это перемыть кости другому.

А когда двое перемывают кости третьему – это еще более глубокое удовлетворение, просто моральный оргазм: чувство причастности к коллективной правоте.

[syndicated profile] slashdot_feed

Posted by BeauHD

An anonymous reader quotes a report from Digital Trends: Data is the new oil, or so the saying goes. So why are we giving it away for nothing more than ostensibly free email, better movie recommendations, and more accurate search results? It's an important question to ask in a world where the accumulation and scraping of data is worth billions of dollars -- and even a money-losing company with enough data about its users can be worth well into the eight-figure region. The essential bargain that's driven by today's tech giants is the purest form of cognitive capitalism: users feed in their brains -- whether this means solving a CAPTCHA to train AI systems or clicking links on Google to help it learn which websites are more important than others. In exchange for this, we get access to ostensibly "free" services, while simultaneously helping to train new technologies which may one day put large numbers of us out of business. In an age in which concepts like universal basic income are increasingly widely discussed, one of the most intriguing solutions is one first put forward by virtual reality pioneer Jaron Lanier. In his book Who Owns the Future?, Lanier suggests that users should receive a micropayment every time their data is used to earn a company money. For example, consider the user who signs up to an online dating service. Here, the user provides data that the dating company uses to match them with a potential data. This matching process is, itself, based on algorithms honed by the data coming from previous users. The data resulting from the new user will further perfect the algorithms for later users of the service. In the case that your data somehow matches someone else successfully in a relationship, Lanier says you would be entitled to a micropayment.

Read more of this story at Slashdot.

Profile

gingema: (Default)
gingema

September 2017

S M T W T F S
     12
3456789
10 111213141516
17181920212223
24252627282930

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 07:21 am
Powered by Dreamwidth Studios